Принципи виховання

які я виділяю при плануванні виховного процесу

 Кожний принцип  важливий складник, взаємопов’язаний з іншими. Їх органічне поєднання виступає запорукою ефективного виховного процесу.

    Принцип національної спрямованості виховання: формую у дітей та учнівської молоді національну свідомість, любов до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; здатність зберігати свою національну ідентичність, пишатися своєю приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави.

    Принцип культуровідповідності: базуючись на набутому впродовж історії морально-етичному досвіді людства, стикаюсь з проблемами, розв’язання яких вимагає творчого підходу. Вважаю, що проб лематизація моральної культури є джерелом особистісного розвитку дитини, умовою привласнення нею загальнокультурних надбань.

    Принцип гуманізації виховного процесу: зосереджую свою увагу на дитині як вищій цінності, враховую її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсую її розвитку, спонукаю до самостійності, задовольняю базові потреби дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); виробляю індивідуальну програму її розвитку; стимулюю свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів.

    Принцип суб’єкт – суб’єктної взаємодії: уникаю жорстоких приписів, не ставлюсь до вихованця як до пасивного об’єкта своїх впливів; рахуюсь з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей; вдаюсь до продуктивних виховних дій; виявляю професійну творчість та індивідуальність. Учасники виховного процесу виступають повноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції.

    Принцип цілісності: виховання організовую як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу; передбачаю забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплюю всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді.

    Акмеологічний принцип: орієнтую виховний процес на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованця; створюю умови для досягнення життєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальних здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здіснення все нових, соціально значущих задумів.

    Принцип особистісної орієнтації: оскільки загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і неповторно, тому культивую у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визначаю її право на вільний розвиток своїх здібностей; надаю їй право почуватися індивідуальністю; спрямовую зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційності сприйнятливості, відповідальної поведінки.

    Принцип життєвої творчої самодіяльності: передбачаю становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни.

    Принцип полікультурності: даний принцип передбачає інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов; формую у дітей та учнівської молоді відкритість, толерантне ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань; здатність диференціювати спільне й відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємний складник культури загальнолюдської.

    Принцип соціальної відповідності: обумовлюю необхідність узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес; передбачаю формування у дітей готовності до ефективного розв’язання життєвих проблем; забезпечую комплекс соціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтую педагогічний процес на реальні можливості соціуму, враховую його найрізноманітніші чинники.

    Принцип превентивності: враховуючи інтереси особистості та суспільства, спрямовую свої дії на профілактику негативних проявів дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища. При цьому забезпечую систему заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та формування навичок здорового способу життя, культури статевих стосунків.

Коли мене призначили класним керівником, одним з найважливіших напрямків виховної роботи стала організація учнівського самоврядування. Було проведено декілька зборів учнів класу, на яких разом вирішили – самоврядування потрібне для того, щоб:

♦ відповідальність за всі справи у класі була колективною, а не тільки класного керівника;

♦ клас повинен стати єдиним колективом;

♦ у кожного має бути конкретне доручення;

♦ у колективі повинні бути дисципліна, порядок, організованість.

Вважаю, самоврядування починається не із створення тих чи інших органів, а з конкретної самодіяльності учнів, яка є наслідком їхньої потреби щось зробити, самостійно організувати.

Учнівське самоврядування – це самостійна організація дітьми їхньої колективної життєдіяльності, а отже, воно немислиме без повноцінної творчості дітей. Більше того, якщо діти усунені хоча б від однієї із ланок самоврядування, воно відразу втрачає сенс, стає придатком формальної системи виховання, яка завдає шкоди розвитку кожної окремої особистості і колективу загалом.

Саме через учнівське самоврядування відбувається реалізація підходів, які переносять акцент не на накопичення знань, а на формування технологій розумової праці учнів. Співпраця учителя і учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання і відкриттів, постійне створення ситуації успіху  – ось складові цієї технології.

Прагну, щоб дитина чи підліток не тільки володіли  сумою знань зі шкільних предметів, але й усім досвідом демократичних відносин у суспільстві, навичками управління собою, своїм життям у колективі, вміти брати відповідальність за свою діяльність. Для цього вектор діяльності повернуто на виховання лідерських якостей у школярів, котрі слід розглядати як готовність кожного до вирішення власних задач визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів і інтересів.

Суттєво змінилися роль і місце батьків в освітній політиці школи. Ми бачимо сім’ю як один з найважливіших соціальних замовників освіти, активно вивчаємо позицію батьків, враховуємо її при організації спеціалізованих, поглиблених, профільних класів, додаткової освіти, формуванні варіативної складової навчального плану, виборі напрямків виховної роботи. Переконаний, що освітній простір школи має бути максимально відкритим для батьків. Для цього їм надаю повну інформація про суть нових технологій навчання і виховання, про зміст і перспективи розвитку школи, про проблеми і особливості розвитку дітей тощо. Вважаю, що виховання учня в школі та сім’ї – це єдиний нерозривний процес. Тому надзвичайно важливо, щоб педагоги і батьки об’єднали свої можливості і перейшли до тісної співпраці в організації спільної діяльності з виховання підростаючих поколінь. Становлення такої співпраці передбачає виявлення та активізацію виховних можливостей сім’ї, підвищення педагогічної культури батьків, організацію спільної діяльності сім’ї та учнів. Робота з батьками учнів у школі, на мою думку, має включати такі основні напрямки:

● ознайомлення з умовами життя сім’ї, з’ясування її психологічного клімату, особливостей поведінки дитини в сім’ї;

● визначення рівня педагогічної культури батьків;

● виявлення труднощів, які відчувають батьки;

● виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення; ● здійснення колективного, диференційованого   та індивідуального педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу;

● допомога батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, організації родинного життя як джерела самовиховання дитини;

● залучення батьків до організації позашкільної виховної роботи;

● поширення досвіду роботи з батьками, підготовка передач, інтерв’ю, бесід з питань сімейного виховання;

● проведення „круглих столів”, конференцій та семінарів;

● створення банків науково-методичної інформації з проблем сім’ї, роботи з батьками та сімейного виховання.

 При вивченні виховного потенціалу сім’ї використовую комплекс різноманітних прийомів і методів, зокрема: спостереження, бесіду, анкетування, тестування, ділові ігри тощо. Звичайно, весь арсенал прийомів і методів цим не вичерпується. Їх потрібно вибирати, виходячи із конкретних умов. Систематичне, глибоке вивчення сім’ї дозволяє учителеві ґрунтовно, науково виявляти помилки сімейного виховання, давати кваліфіковані поради батькам щодо виховання дітей.

Я переконаний, що педагогічне проектування як засіб становлення і розвитку ключових компетентностей суб’єктів освітнього процесу є однією з найважливіших функцій учителя, яка займає значну часову й змістовну частину педагогічної діяльності, являє собою продуману, сплановану, систематичну роботу. Педагогічне проектування в цілому сприяє постійному самоаналізу діяльності вчителя, його творчому й професійному зростанню, приносить позитивний результат в роботі з учнями, сприяє формуванню компетентностей (загальних та навчальних), необхідних для життєвої самореалізації учня.

Результатом моєї виховної роботи є випускник, в якого сформовано рівень соціальної зрілості, достатньої для забезпечення його самостійності у різноманітних сферах життєдіяльності, творча особистість із розвиненою потребою у самореалізації та самовдосконаленні.